Розділ 1

І всім він був хороший, цей Ліріон Грейл, спадкоємець герцога Грінбурзького й небіж короля. Косий сажень у плечах, бездоганне тіло, тонке породисте обличчя й довге біле волосся. Ліріон був утіленням мрії: розумний, знатний, вродливий. Що ще потрібно, аби підкорювати жіночі серця направо й наліво? В Академії ЗУП (західного узбережжя) не було жодної адептки, викладачки чи куховарки, яка потай не зітхала б за першим красенем Веданського королівства.

На жаль, ця любовна лихоманка не оминула й сіру мишку Емму Дорн. Милу, пухкеньку доньку дуууже успішного торговця. Крихітка Дорн опинилася в ЗУП завдяки великим грошам і зв’язкам рідного батька, але ніхто не сприймав її серйозно.

Ще б пак, яка може бути дружба між породистими скакунами й тягловою конячкою? Де герцоги, маркізи, барони, зрештою, принци, а де містянка Емма. Насмішили.

І все ж юна панна Дорн, на відміну від решти закоханого натовпу та знатних дівчат, мала таємницю, яка могла стати неабиякою перевагою в боротьбі за серце «короля Ліра» — таке прізвисько позаочі дали Ліріону Грейлу.

Дівчина була справжнім унікумом в артефакторстві. Програму трьох курсів Академії ЗУП вона ще вдома опанувала самотужки, але воліла про це не надто поширюватися, розважливо вирішивши, що такий козир у рукаві їй іще знадобиться. І, як показала практика, вона мала рацію.

Коли стало відомо, що світловолоса графиня Карісса Лакруа, предмет заздрощів і ненависті всієї жіночої половини академії, усе-таки стане офіційною пасією Ліріона, Емма вирішила діяти.

Їй дуже пощастило. Якось, проводячи експеримент зі спеціальним артефактом — жуком-підслуховувачем, адептка Дорн стала свідком цікавої розмови. Теоретично артефакт не могли виявити навіть найсильніші чари, а де ж його випробовувати, як не в найзахищенішому місці Академії? Так дівчина стала власницею небезпечної, проте вкрай потрібної їй інформації.

Того вечора в кабінеті ректора було людно. Декан факультету артефакторства Бернард Сорісс, сам ректор ЗУП Деметріус Орлан і ще одна особа. Почувши, хто вирішив навідати очільника Академії, адептка факультету артефакторства відчула, як волоски в неї на потилиці стали дибки, і всоте пошкодувала, що надумала експериментувати з жуком саме сьогодні. Ірвін Каллен — головний дізнавач Його Величності Ортана П’ятого, найсильніший некромант, гроза всіх злочинців і змовників та просто вкрай неприємний тип. Емма забилася в куточок своєї спальні й наказала жукові не рухатися й не дихати — він, власне, і так не дихав, але про всяк випадок, — а сама почала молитися всім богам, аби її витівки не помітили.

— Я так розумію, не бажання навідати старого привело вас сюди, глибокошановний лорде Каллене? — почав ректор, коли всі посідали.

— За всієї поваги, ректоре Орлане, — у тягучому голосі некроманта пролунала насмішка, — сьогодні мене привела до вас серйозна справа. Його Величність хоче, щоб ви дослідили й розібралися, як працює ось це.

Кімнатою прокотився дружний зойк, і дівчина трохи пошкодувала, що жук передає лише звук. Треба вдосконалити модель, щоб передавала ще й зображення. Якщо він, звісно, переживе сьогоднішній день.

— Кулон Зібілли, — тремтячим від хвилювання голосом промовив вражений до глибини душі Бернард Сорісс.

Емма була з ним цілком солідарна. Настільки солідарна, що навіть забула боятися.

Артефакт самої королеви-відьми — це ж немислимо! Остання відома відьма королівства, Зібілла, була не лише могутньою чаклункою, а й талановитою артефакторкою. Вона створювала такі речі, за які будь-який маг продав би душу, тіло та ще й дім на додачу.

Але королівська родина надійно приховала всю спадщину Її Величності. І це не дивно, адже магія відьом була дуже небезпечною. Вважалося, що Зібілла стала королевою саме завдяки своєму дару. Причарувала короля так, що він залишався їй вірним, кохав лише її до самої смерті й навіть не дивився в бік інших.

Саме артефакт під назвою «Кулон Зібілли» й звинувачували у виникненні таких сильних почуттів монарха. Нібито відьма створила його з власної крові й вклала в нього неабиякий запас магії. За легендою, той, хто надягне кулон, буде вірним його господині до останнього подиху. Ну як вам така зброя? Нічого дивного, що прикраса до сьогоднішнього дня щезла в глибинах сховищ і скарбниць королівської родини.

Так само, як, утім, зникли з цього світу й відьми. Жінки з дивовижною, природною та непередбачуваною магією просто перестали народжуватися. Маги намагалися з’ясувати, чому відьомська сила витікає з цього світу, але це так і залишилося ще однією таємницею, що оточувала плем’я цих могутніх чаклунок.

Тож скарб, який Його Величність передав до Академії, був справді безцінним.

— Для нас це велика честь, лорде Каллене, але я не певен, що Академія зможе забезпечити належний захист такої цінності, — ректор теж був приголомшений, проте здоровий глузд, як завжди, переважав у цьому навченому досвідом і життям старці. Чого не скажеш про декана.

— Деметріусе, ми кинемо всі сили на захист кулона, — від хвилювання Бернард Сорісс навіть перейшов із ректором на «ти», чого ніколи не дозволяв собі при сторонніх. — Повірте, лорде Каллене, тут артефакт буде в не меншій безпеці, ніж у скарбниці Його Величності.

Старенький Сорісс, божа кульбабка у звичайному житті, перетворювався на справжнього серійного маніяка, щойно бачив цікавий артефакт. Це була найбожевільніша й найсильніша пристрасть поважного старця впродовж усього його життя. Бернард Сорісс ніколи не був одружений і не мав дітей, однак почувався цілком щасливим і довершеним серед хитромудрих механізмів та незліченних магічних іграшок. Емма так і уявляла, як тремтячі рученята декана самі собою тягнуться до жаданої прикраси, а він з останніх сил стримується в присутності поважного гостя.

— Я знаю, інакше цієї розмови не було б. Але про всяк випадок завтра я надішлю вам охорону з власного управління. Вони накладуть другий шар захисту поверх того, який створите ви.

— Так, звісно, у цьому випадку ми погоджуємося на допомогу. Дозвольте? — схоже, ректор забрав кулон у некроманта. — Поки що я сховаю його у своєму сховку, а сьогодні ми накладемо на нього захист.

— Прошу, — люб’язно озвався головний дізнавач королівства.

— Ми проведемо вас, лорде Каллене, — щасливий декан був готовий не те що провести — розцілувати дорогого гостя.

Почулися кроки й стукіт дверей, що зачинилися, голоси віддалилися, а Емма нарешті змогла вдихнути на повні груди.

Оце новина! Голова дівчини запрацювала з шаленою швидкістю. Її наскрізь пронизала божевільна думка: а що, як… Кулон, який викликає почуття та прив’язаність. Це її шанс! Ліріон стане її назавжди. Про що ще можна мріяти? Емма закусила губу й почала нервово ходити кімнатою, розмірковуючи. Слухняний жук завмер, причаївшись між полицями особистої бібліотеки ректора, в очікуванні наказів. Зараз або ніколи, але як же страшно. Це ж злочин, державна зрада.

Перед очима дівчини постав образ зарозумілого майбутнього герцога. Його прекрасне аристократичне обличчя, звабливі повні губи, точений профіль. А його сапфірові очі дивляться на неї з теплотою та обожнюванням. Усе, гаряча хвиля розлилася в грудях юної адептки, змітаючи на своєму шляху всі докази розуму. Дівчина ризикне заради нього всім.

Отримавши наказ, жук плавно спікірував на стіл ректора й відшукав кристал-відмичку від сейфа, замаскований під невинний сувенір. Вливши ще трохи заряду, комаха-артефакт протягнула тонку енергетичну нитку від ключа до самого сейфа, хитро вмурованого в стіну під вікном. Так, оригінальне місце обрав ректор, але всі знали, що Деметріус Орлан зовсім не дурень. Саме тому Емма й дякувала богам, що не поспішала кричати направо й наліво про свої здібності й таланти. Розгледіти у скромній адептці геніальну злодійку буде нелегко.

Дівчина зняла з руки браслет-змійку й кинула його на підлогу. Той миттєво розпрямився, підкоряючись уявному імпульсу господині, і срібною блискавкою метнувся з кімнати. Змійкою було легше керувати: Емма створила її у дванадцять років і відтоді постійно вдосконалювала. Та хоч як швидко вона летіла, час витікав крізь пальці з моторошною швидкістю. Навряд чи ректор і декан, випровадивши гостя, залишать такий цікавий предмет лежати до завтра.

Тому на все про все дівчина мала годину, щоб викрасти артефакт і начепити його на коханого.

Спостерігаючи подумки за пересуваннями своїх творінь, Емма водночас збиралася. Так! Легкий костюм для занять із фізичної підготовки, зручний і такий, що не сковує рухів, далі — жилетка артефакторки, наповнена різними хитромудрими штучками, плащ, щоб приховати обличчя, і спеціальні рукавички.

План сам собою почав складатися в голові дівчини. Якщо… Коли, поправила себе Емма, кулон опиниться в неї, потрібно пробратися до чоловічого гуртожитку й при цьому не натрапити на грифонів, які охороняли Академію. На крайній випадок вона мала енергетичну пастку, здатну ненадовго втримати в полоні велику кицю, але це було надто ризиковано. А якщо грифон буде не один? Або магічний слід виявлять? Емма струснула головою, відганяючи тривогу. Отже, треба пробиратися дуже тихо. Далі… Заходити до самого гуртожитку не варто. Є надійніший спосіб.

Скромні черевички й рукавички Емми, яких не надягла б жодна фіфа, що себе поважає, були справжнім витвором мистецтва. Вони прилипали до поверхні, наче магніти, дозволяючи своєму власникові видиратися на будь-яку стіну. А вона ще вагалася, чи варто їх створювати. Ото вже справді ніколи не знаєш, де знайдеш…

А про те, що робити із самим Ліріоном, якщо він раптом прокинеться, дівчина воліла не думати. Надто багато було поставлено на карту, щоб розмірковувати про поразку. Ще раз уважно оглянувши себе, Емма активувала рукавички й почала швидко спускатися стіною жіночого гуртожитку. Шкодуючи лише про одне: якби вона винайшла плащ-невидимку, не довелося б так морочитися. От чорт!

Захопившись, вона приземлилася просто в розарій комендантки — гномки з ніжним ім’ям Адель і драконячою вдачею, яка шалено любила свої рослини. Треба було забиратися звідси, адже королівський дізнавач здасться рідною матінкою порівняно з розлюченою Адель, коли та побачить, що сталося з її клумбою.

Виборсавшись із колючих кущів, Емма покликала артефакти. Змійка вже була на місці й чекала на наказ. Підкоряючись господині, жук почав обережно вливати в замок енергію, змішану зі слідами аури самого ректора, яку він зібрав у кабінеті. Захисна магія ще якийсь час вагалася, а тоді висувна панель неохоче клацнула, відкриваючи погляду старовинний сейф гном’ячої роботи.

Він мав ще один рівень магічного захисту та цілком матеріальний, проте дуже хитромудрий замок. Та от халепа: магічний захист був налаштований на живих істот, а таких у кімнаті не спостерігалося.

Із гном’ячим замком змійка впоралася за лічені хвилини й пірнула в жаданий мішечок. Далі все було ще простіше. Змійка проковтнула кулон, наче звичайну мишу, і обидві «небачені звірятка» поспішили залишити місце злочину.

Хвилини за три артефакти опинилися біля ніг господині, яка ховалася неподалік жіночого корпусу. Срібна змійка слухняно виплюнула кулон Еммі на долоню й обережно обвилася навколо зап’ястка, а жук тихо опустився на комір учнівської сорочки, перетворившись на невинну застібку.

Половину справи зроблено, а тепер — найважливіше. Емма безшумною тінню помчала до чоловічого корпусу, молячись усім відомим богам, аби ніхто не трапився їй дорогою, і ті, схоже, її почули.

Ліріон жив у найрозкішніших покоях чоловічого гуртожитку, вікна яких виходили на парк. Просто під ними розташовувався величезний фонтан, уздовж і впоперек списаний: «Ліріон + С = кохання», «Ліріон + Н = кохання», «Королю Ліре, хочу від тебе дитину», «Пішли геть, сучки, Ліріон мій. З любов’ю, Ррук».

Фу, цей Ррук був здоровенним орком, який працював різноробом на кухні. Така собі величезна зеленошкіра махина з велетенським пузом і волохатими грудьми. Орк мав ікла й узагалі не знав про існування поняття «митися». І цей теж до Ліріона… Фууу.

Емма дуже приблизно уявляла, яке з вікон належить спальні Ліра, але, поклавшись на інтуїцію, обрала найбільше — над фонтаном.

Обережно й тихо видираючись стіною гуртожитку, дівчина водночас знімала захист із вікна ще одним пристосуванням зі своїх запасів. Охоронні чари в кімнаті Ліра були чудовими, але не такими потужними, як у кабінеті ректора. Коли вони одружаться, Емма особисто перевірятиме захист їхніх спільних покоїв, а також кімнат трьох дітей. Ні, п’ятьох: трьох хлопчиків і двох дівчаток.

А звати їх будуть… О, охоронні чари піддалися, і вікна розчахнулися. Легко, наче відібрати цукерку в дитини, чесне слово. Емма постаралася якомога тихіше залізти до кімнати, що з її не надто скромними габаритами було непросто. Їй пощастило: це справді виявилася спальня. Стильно облаштована й наділена цілком чоловічим характером. Шкіряні меблі, червоне дерево та розкішне ліжко, на якому виднівся силует, укритий ковдрою. Стиснувши в руках ланцюжок кулона, Емма навшпиньки підібралася до ліжка. Ось він, момент істини: один блискавичний рух — і Ліріон навіки її.

Раптом, на превеликий жах дівчини, пагорб на ліжку заворушився. Страх скував Емму з голови до ніг, і вона забула, як дихати. Тієї ж миті ковдра відкинулася, являючи світові… голі груди Карісси Лакруа. Томний голос протягнув:

— Ліре, це ти? Я на тебе вже зачекалася… А-а-а-а!

Повернувшись на бік і водночас набувши спокусливої пози, Карісса раптом побачила перед собою не карколомного красеня, а велику похмуру тінь.

Пронизливий вереск оголосив стіни чоловічого гуртожитку й вивів Емму зі ступору. Вона метнулася до вікна, водночас намотуючи кулон на руку. Карісса, схоже, теж оговталася й, окрім несамовитого крику, почала атакувати дівчину бойовими заклинаннями. Ухилившись від першого пульсара, Емма вистрибнула на підвіконня й приготувалася швидко спускатися вниз.

Тієї миті двері кімнати відчинилися, і на порозі, у проймі, з’явився Ліріон. Такий вродливий, у тренувальному костюмі, з розсипаним по плечах білим волоссям і палаючими очима кольору сапфіра. Дівчина затрималася на одну-єдину секунду, щоб востаннє поглянути на кохання всього свого життя, і дорого за це заплатила. Пульсар Карісси пролетів зовсім близько, зачепивши Еммі руку й плече. Сила удару була такою, що дівчину викинуло з вікна. Останніми кадрами, які запам’ятала нещасна, були політ у фонтан під вікнами чоловічого гуртожитку й «кулон Зібілли», що плавно, наче в уповільненій зйомці, падав слідом за нею.

2124 слов