Розділ 2

Розчахнула двері та так і застигла з роззявленим ротом, не в змозі повірити власним очам. Мій Евіан, мій наречений, моя пара! Стоїть зі спущеними штанами й чинить перелюб із якоюсь блідою пацючихою просто на столі! Та ще й стогне, нічого довкола не помічаючи!

Мій мозок відмовлявся сприймати побачене. Ні-і-і! Ні, це мені сниться! Я просто втомилася, перенервувала… Зараз заплющу очі, ущипну себе, потім розплющу — і нічого цього не буде.

— А-а-ах! — простогнав тоненький жіночий голос під акомпанемент вельми сороміцького ляскоту. — Та-а-ак, коханий!

Який, до біса, коханий?! Ні, ну все! Доротеє, збери всю свою мужність і визнай нарешті, що все це відбувається насправді. Твій наречений зараз обробляє…

— Ах ти ж псюро! — заволала я і, піддавшись інстинктам, кинулася драконові на спину.

Я кричала й гамселила його руками та ногами. Солодка парочка була настільки приголомшена таким поворотом подій, що навіть не подумала захищатися. Дівчина лише заверещала, поповзла по столу й звалилася на підлогу.

Дракон устиг лише обернутися та вчасно перехопити мої скарлючені пальці, що вже летіли просто йому в очі. О так! Я б видряпала ці баньки, які вже почали спалахувати вогнем, якби мені тільки дали волю. Та й узагалі вбила б обох на місці, не пошкодувавши ні себе, ні їх.

— Замовкни! — Евіан струснув мене, оговтавшись від потрясіння. — Що ти тут забула?! Я ж наказав відвести тебе до гостьових покоїв!

— Я забула? — Лють застелила очі багряною пеленою. — Тебе, псюру, забула! Потворо! Тварюко!

Я спробувала вирватися й знову вчепитися йому в обличчя, та де там! Дракон тримав мене міцно й навіть не скривився, коли я зацідила йому носаком у колінну чашечку.

— Замовкни! — повторив він, згрібаючи обидві мої руки в одну долоню, а другою хапаючи мене за горло й струшуючи із себе.

— Та як ти міг?! — Тут уже й сльози нагодилися. — Я ж твоя істинна пара!

Білява блудниця, яка вже встигла вибратися з-за столу й сяк-так прикритися, ахнула. Так-так! Знай, тварюко, на чий пиріг зазіхнула.

— Ти не істинна пара, а прокляття! — загарчав на мене дракон, обпалюючи жаром. — Поглянь на себе! Жирна корова! Ти ніхто, сміття! Селючка! Огидне дівчисько із шинку! Та ще й потвора до того ж. Не знаю, чим я так завинив перед Драконом-батьком, що він покарав мене тобою. Навіть смерть була б кращою!

Із цими словами він відштовхнув мене, і я повалилася на підлогу, миттю розгубивши весь свій запал. Залишилися тільки сльози.

— Але як же… — простогнала я. — Я ж твоя пара. Твоя наречена! Ти мусиш кохати мене, і ми ж одружимося…

— Ти ще й дурна. — Тепер до гніву в його погляді додалися зневага й навіть якась відраза. — Я ніколи й нізащо не одружуся з таким нікчемством, як ти! Твоя доля — народжувати мені драконів, сидячи в якомусь підвалі серед пацюків, щоб жодна жива душа навіть не згадала про твоє існування! А моєю герцогинею та дружиною стане гідна…

Із цими словами він обернувся до тієї розпусної пацючихи й, ніжно поглянувши на неї, простягнув їй руку.

«Це вона! — раптом осяяло мене. — Це через цю стерву Евіанчик не хоче мене прийняти».

Тим часом білява сучка прийняла запрошення, швидко підійшла до МОГО чоловіка й лагідно притулилася до його боку, наче березнева кішка.

Ну, цього моя буйна кров витримати вже не змогла! Десь усередині піднялося й завирувало те саме почуття, яке керувало прадідом, коли він побачив свою дружину в обіймах зальотного кавалера.

Я рвучко схопилася на ноги й із криком: «Він мій!» — кинулася до цієї тварюки, маючи намір стерти її на порох. Повисмикувати все волосся, знищити перешкоду між мною та Евіаном. А тоді він схаменеться, так! І зрозуміє, що, крім мене, йому більше ніхто не потрібен.

Я вже майже дісталася до неї й бачила спотворене страхом обличчя дівки, коли в мене врізався повітряно-вогняний потік, обпалюючи брови й волосся та відкидаючи вбік.

Політ виявився зовсім коротким. Я нічого не встигла збагнути, лише охнула, коли потилиця врізалася в щось тверде, а мозок вибухнув від страшного болю. Світ потемнів, і я розпласталася на підлозі, навіки завмерши, наче зламана лялька. Серце ще раз чи двічі тріпнулося й зупинилося, звільняючи душу від тягаря земних пут.

Так і закінчилося життя Доротеї Лорус Маккейн. У найщасливіший і водночас найнещасніший день її життя. Десь таки мали рацію лихі на язик кумасі, коли шепотіли, що жінки роду Маккейн прокляті. Нам справді катастрофічно не щастить у коханні.

Ось так я вперше й опинилася на Плато. Місце, куди потрапляють душі після смерті й де очікують на переродження, докорінно відрізнялося від того, про що нам так натхненно розповідали служителі всіх богів. Ані світла, ані печери, ані воріт, ані річки, ані всього іншого…

Моя душа опинилася на мальовничому гірському схилі, оточеному дивовижними прадавніми лісами смарагдового кольору, де повітря було напрочуд чистим і панував вічний світанок.

Того разу я пробула там недовго, приходячи до тями й милуючись природою. Переді мною відчинилися перші двері — портал до нового світу й нового життя. Вирішивши, що гірше вже не буде, я сміливо ступила в нього й знову народилася в новому світі. Цього разу ним виявилася Земля.

Мені пощастило народитися в аристократичній родині князів Мещерських. Попри те що моя мати, Варвара Степанівна, була особою норовливою та ексцентричною, маленька Марія — таке ім’я дали мені при народженні — була забезпечена всім необхідним. Коли я була ще зовсім малою, помер батько, і стримувати вдову Мещерську більше не було кому. Вона подалася до Парижа, прихопивши із собою однорічну доньку, та й пустилася берега.

Врятували крихітку, себто мене, небайдужі родичі та втручання імператриці Марії Олександрівни. Княжну Марію Елімовну Мещерську наказали повернути до Росії й віддати до інституту шляхетних дівчат. Звідти я й потрапила до імператорського палацу, ставши фрейліною вдовілої імператриці.

Про своє минуле життя я геть нічого не пам’ятала, але, схоже, і тут мені не судилося пізнати принади взаємного й тривалого кохання. Так сталося, що я привернула увагу другого сина імператорської родини Олександра, майбутнього імператора Олександра Третього. Зав’язався бурхливий роман, який закінчився не менш бурхливо. Щойно Олександр, ставши спадкоємцем, заручився, мені вказали на двері.

Чи було мені боляче? Ще б пак! Я щиро покохала свого принца, і розставання з ним завдало мені страшенного болю. Геть розбиту, мене посватали за секретаря Павла Демидова й хутко з ним повінчали. Паша обожнював мене, і, можливо, поруч із ним я навіть відігрілася б, якби не рання смерть під час пологів.

І ось я знову опинилася на Плато. Після смерті спогади про всі минулі життя повертаються й змінюють душу завдяки набутому досвіду. Витончена аристократка Марія Елімовна Мещерська щиро жахнулася з міркувань і поведінки Доротеї Лорус Маккейн, але довго побиватися мені не дали, адже попереду чекало нове життя.

Це була планета Озора. Там жили людиноподібні гуманоїди, а технології були розвинені вкрай слабо. Більше жодних відомостей зі своїх спогадів я витягти не змогла. Адже щойно я, крихітка, народилася й випала з якогось стручка, що трохи нагадував гороховий, мене одразу зжерла рептилія, яка саме пробігала повз.

Потім знову було Плато й новий світ. Цього разу я народилася у світі ельфів. Світлих і темних дроу. Я була донькою воїна світлих і виявилася дуже цінним товаром, коли дроу напали на наше поселення. Ще б пак, така чудова нагода помститися ворогам, які виходили проти них зі зброєю в руках. Матір і мене, п’ятирічне дівчисько, забрали в полон та відразу розлучили. Лише подорослішавши, я зрозуміла, яка жахлива доля чекала на матір. Але горда ельфійка не збиралася здаватися й наклала на себе руки.

А от мені пощастило. Я потрапила до особливого табору, де з ніжних світлих ельфійок робили справжніх рабинь-спокусниць. Найкраща доля, яку тільки можна було уявити серед того мороку, куди жорстокі вороги запроторили ніжних ельфійок. Кожну з нас вивчали, намагаючись виявити головний талант. Моїм виявився танець. Я була неймовірно пластичною. Коли танцювала, навіть бувалі вчителі-дроу завмирали від захвату. На мене дуже швидко знайшовся покупець, і я готувалася до того, що в чотирнадцять років потраплю до рук нового господаря, але доля знову підставила мені ногу.

Один із учителів-дроу закохався в маленьку ельфійку й вирішив викрасти та привласнити її. Почалася погоня, і жорстокий темний, зрозумівши, що втекти не вдасться, убив і мене, і себе, не зважаючи на мої благання та потоки сліз.

Два останні життя минули на Землі, яку я так полюбила. Першою була Віра. Богемна красуня з родини московського промисловця. Звісно, революція розорила Віру та її рідних, але не позбавила амбіцій і планів. Я була вродливою, молодою, цікавою. Дуже швидко заприятелювала з Івановим, Гумільовим, Єсеніним. З останнім, до речі, трапився швидкоплинний роман, але скільки їх було в моєму житті… Точніше, у житті Вірочки. Я пурхала легкою метелицею в літературних колах, навіть не помічаючи, як довкола згущуються хмари. Ленін помирав, і на його місце претендувало чимало хитрих, розумних і жорстоких людей.

Одна випадкова зустріч із працівником ОДПУ закінчилася сумно. Мене знайшли задушеною у ванній кімнаті, а мого випадкового коханця — повішеним, із покаянною запискою в руках. Я так і не дізналася, чому його товариші вирішили позбутися його в такий складний спосіб, але на мою долю це вже ніяк не вплинуло.

І знову було Плато. І знову — нове життя.

Валентина була найспокійнішим моїм утіленням. Скромна вчителька географії у звичайній радянській школі. Нетривалий шлюб і довгі роки самотності, у які мені жилося напрочуд добре. Я завів трьох кішок і майже всю свою скромну зарплатню, а згодом і пенсію витрачала на книжки. Маленький батьківський будиночок у селі перетворився на дачу, біля якої був невеликий город. Напевно, я була щасливою, прополюючи грядки й довгими вечорами читаючи романи та водночас погладжуючи блискуче хутро когось зі своїх улюбленців. Але довго насолоджуватися тишею та спокоєм мені не судилося.

Валентині було шістдесят п’ять, коли відірвався тромб і зупинив розмірену ходу мого чергового життя. І ось я знову опинилася на Плато, навіть не підозрюючи, що чекає на мене цього разу.

1586 слов